Сьогодні наша громада попрощалася з Героєм…

19 червня 2025 року — день, коли біль стискає груди, а слова губляться.

Сьогодні ми провели в останню путь нашого земляка — Писаренка Віталія Володимировича, захисника, сина, батька, чоловіка, друга… Людину, яку ми знали як добру, щиру, усміхнену. Саме таким ми й будемо його пам’ятати.

Навіть сонце сьогодні ніби схилилось у скорботі, прощаючись із ним — з хлопцем, у якого завжди світились очі, а усмішка розтоплювала будь-яку напругу.

Віталій залишиться в нашій пам’яті світлим, відкритим, справжнім. Його серце билося для України, для родини, для трирічної донечки, яку він так любив і хотів бачити щасливою.

Він не вагався, коли почалася велика війна. Став на захист країни, аби його донька, як і всі українські діти, зростала у вільній державі.

Його служба — зразок мужності й честі. Його відзнаки — свідчення відданості й сили.

Його смерть — біль, який розділяє вся Донецька громада.

Дякуємо тобі, Віталію. За кожен день, проведений на передовій. За кожну молитву, за кожну перемогу, за кожен крок у бік миру.

Герої не вмирають. Вони живуть у серцях — і в наших, і в серцях своїх дітей.

Світла пам’ять. Вічна шана. Безмежна вдячність.