28 липня — День пам`яті закатованих або загиблих у полоні
Вперше цього року на загальнодержавному рівні ми вшановуємо пам’ять Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань, а також цивільних осіб, які були закатовані, страчені або загинули у ворожому полоні.
Верховна Рада України ухвалила відповідну постанову 22 липня 2025 року — на підтримку громадських ініціатив і родин полеглих. Цей пам’ятний день — болісне нагадування про трагічні сторінки нашої новітньої історії, написаної кров’ю, нестерпним болем і незламною мужністю.
Дату обрано невипадково. Саме в ніч з 28 на 29 липня 2022 року російські війська завдали удару по одному з бараків колонії в Оленівці, де утримували українських військовополонених — оборонців «Азовсталі». Тоді загинули десятки наших героїв, які мали перебувати під захистом міжнародного гуманітарного права. Це був один із найжахливіших терактів проти полонених — грубе порушення всіх міжнародних норм і зразок нелюдської жорстокості.
Але Оленівка — лише один із символів того пекла, яке переживають українські полонені.
За даними міжнародних організацій та українських правоохоронців:
з початку повномасштабного вторгнення в Україні зафіксовано понад 157 000 імовірних воєнних злочинів, скоєних російськими військами;
систематичні тортури полонених офіційно визнано злочинами проти людяності — про це заявила Незалежна міжнародна комісія ООН;
за результатами опитувань і розслідувань, переважна більшість звільнених з полону українців зазнали катувань або жорстокого поводження;
серед виявлених місць утримання є ті, де тортури застосовували як «стандартизовану практику».
Ми всі пам’ятаємо кадри з Бучі, Ірпеня, Ізюма, Маріуполя, Херсона, Лиману…
Тіла зі зв’язаними руками, слідами побоїв і знущань — свідчення страшної правди: ні в чому не винні українці гинули у нелюдських муках. Їх убивали лише за те, що вони — українці.
Це — моторошні реалії цієї жорстокої війни, які не можна замовчувати.
Катуванням передує лише одне бажання — зламати людину, її гідність, свідомість, знищити українське в ній.
Але ні страх, ні нелюдська жорстокість не зламали дух наших людей. Вони трималися. Навіть перед обличчям смерті.
Сьогодні ми вшановуємо їх:
— Кожного, чиє життя обірвалося у полоні.
— Кожного, хто зазнав тортур.
— Кожного, кого ще чекають вдома.
Ми памʼятаємо.
Ми не пробачимо.
Ми віримо, що справедливість восторжествує, а кати понесуть відповідальність за свою безпрецедентну жорстокість.
Схиляємо голови перед родинами полеглих.
Перед тими, хто вижив і носить у собі цей біль.
Перед тими, хто досі в полоні.
Цей день — назавжди з нами.
Це — про нашу правду.
І про нашу памʼять.
