Донець
1860 - 1924 рр. на місці сучасного селища міського типу був хутір Даринівський. Цей хутір в 1924 році перейменовано в Червоний Донець. Так, селище має коротку, але цікаву історію. Його розвиток пов'язано з відкриттям й розробкою величезних запасів природного газу. На початку тридцятих років двадцятого сторіччя видатний учений геолог, професор Харківського універсітету, Д. Н.Соболев переконливо довів можливість існування нафти та газу в східній частині України. Перші розвідувальні пошуки почалися в 1936 році. Друга світова війна перервала розпочаті роботи, але вже в 1943-1946 роках вони відновилися в більшому обсязі. Після старанних досліджень експедиції геологів, на чолі з досвідченим розвідником надр М. Ф. Булаховським, було зроблено висновок, що цей район має великі запаси природного газу. Скоро почала діяти перша свердловина. Це було найкрупніше на той час в Європі газоконденсатне родовище, яке за своїми розмірами та запасами природного газу відноситься до унікальних родовищ світу (запаси природного газу становили 650 млрд кубометрів. Для порівняння – сьогодні річна потреба України у цьому виді палива перебуває в межах 30 млрд кубометрів). 3 травня 1950 року на буровій № 1 бригадою майстра О. І. Мелешка була пробурена перша газова свердловина, відкрито продуктивний горизонт і звістка про газовий фонтан облетіла всю країну. 14 червня 1956 року вважається офіційною датою створення Шебелинського газопромислу, який увійшов до великого нафтогазового комлексу України. Відкрите газове родовище знаходиться на правобережжі річки Сіверський Дінець в межах Балалкійського району біля села Шебелинки, а звідси і пішла назва — Шебелинське газове родовище. На освоєння Шебелинки приїжджало дедалі більше людей. Виникла гостра потреба забезпечити їх житлом.
5 травня 1956 року став Днем початку будівництва селища Червоний Донець. Назва селища пішла від існуючого хутора Червоний Донець, який налічував понад 100 дворів. В 2016 році селище міського типу перейменовано на смт Донець.
Андріївка
Територія селища була заселена ще в V—IV тисячолітті до н. е. Про це свідчать залишки трьох поселень епохи неоліту. Перше урочище Андрійові Лози на Дінці згадується у документі 1627 році в «Книге Большому Чертежу». Андрійові Лози (Андріївка) будувалися при озері Уступ, як одне з укріплень на південному кордоні Росії проти нападів кримських татар.
1663 року отаман Яків Чернігівець заснував фортецю Балаклію, куди привів значну кількість черкас. В козацькі часи Андріївка належала до Балаклійського полку, а після його ліквідації у 1676 році — Харківському. 1679 року селище стало частиною Ізюмської оборонної лінії. Від 1685 року Андріївська сотня була підпорядкована Ізюмському полковіі. Герб селища відомий з печатки 1765 року і має козацьке походження. У щиті квітка що проростає із землі над якою півмісяць рогами догори.Татарські набіги тривали майже до середини XVIII століття. Незважаючи на агресію татар, яка заважала господарському розвитку селища, він ріс і економічно зміцнювався. Населення займалося також полюванням і рибальством, виварювання селітри, налагоджувало гончарне виробництво, виробництво цегли. Багато жителів слободи займалися винокурінням.
Великим лихом для українського народу були військові поселення. В військове відомство Андріївка була переведена весною 1817 року. Тут розташувався Борисоглібський полк. У зв'язку з цим слобода була перейменована і названа Новоборісо-Глібська. Все доросле чоловіче населення від 18 до 45 років оголошувалося військовими поселенцями і поділялося на підрозділи. Після ліквідації військових поселень переважна більшість населення Андріївки було переведена на становище державних селян.
З 1875 по 1880 в Андріївці, в казармах колишнього Борисоглібського полку розміщувався політичний каторжний централ.
До початку XX століття Андріївка стала вже, як зазначалося в виданнях того часу, «достаточно людным волостным селом»». П'ять разів на рік тут проходили ярмарки. У селі було чимало магазинів, що належали місцевим багатіям, дві церкви і тільки одна школа, доступ до якої для дітей сільської бідноти був дуже обмеженим.
П’ятигірське
Перші згадки про П’ятигірське відносяться до 1685 року. Село засновано переселенцями з центральних районів Росії. П’ятигірське зростало на землях колишнього поміщика Лісовицького. Назву село отримало в 1917 році від своєрідного ландшафту – п’ятигіря.
П’ятигірське із невеличкого хутора зросло за час свого існування в велике сучасне село, з розвинутим виробництвом, соціальною інфраструктурою. В 50-ті роки ХХ ст. після відкриття Шебелинського родовища природного газу, в селі були побудовані житлові будинки для буровиків. Будівництво птахофрабики «Курганська» з 1965 по 1974 рік сприяло розвитку виробництва і росту села. В село приїздили люди майже із усюди: Ленінграду (Санкт-Петербургу), Курська, Бєлгорода (Росія), Таджикістану, Казахстану, Молдови, Білорусі, Літви та різних куточків України. Зростала птахофабрика, зростав добробут людей, зростало саме село. Але важкими виявилися перші роки Української незалежності. Були закриті чи різко скоротили випуск продукції багато заводів і промислових підприємств, які постачали фабриці обладнання, корми, ліки та іншу продукцію. Повільно відбувалися ринкові перетворення, зокрема, роздержавлення господарських об’єктів, приватизації землі тощо. Загальний спад виробництва призвів до зниження житлового рівня населення.
Пришиб
Перші письмові згадки про Пришиб датовані 1686 роком, він названий в числі інших 13 міст, підпорядкованих Ізюмському полку. Засновник села - Подільський козак Данило Данилович, нащадком якого був письменник Г. П. Данилевський (1829-1890) - відомий російський і український письменник, який більше 40 років жив і працював у Пришибі. В 1962 році на його могилі споруджено пам'ятник (помер в Петербурзі, похований в Пришибі).
Село Пришиб і церква – родове помістя Данилевських виникло в другій половині 17 століття, коли проживаючі на правому березі Дніпра козаки, сильно тиснені польськими панами, кидали свої поселення і шукали притулок в інших місцях, безпечних від польського впливу. В той час, як свідчить сімейна хроніка рода Данилевських, козак-подолянин із-за Дніпра, Данило Данилович Данилевський, спасаясь від ворожого погрому, поселився з сім’єю на місті теперішнього Пришиба і потім покликав туди багатьох своїх товаришів, котрі вибрали його своїм сотником.
Таким чином виникла велика слобода. Велике село з окопом, бійницями, мильницею і невеликою дерев’яною церквою. Неподалік від крепосці сотник Данило став заводити хутір і дав йому назву „Пришиб”, яке з потоком часу було присвоєно всьому населенню. Сотня Данила Данилевського встигла уже обростися і стала багатіти хлібом і всяким добром, як раптом нахлинули на неї татари, розбили крепость, спалили половину курінів, а сотника повели в полон на Кубань, звідти через три роки йому вдалося втекти і повернутися до своїх на Дінець.
Великий вклад внесли жителі села Пришиб в розгром німецько-фашистських захватників в роки війни 1941-1945. В 1941 році із села пішло захищати Вітчизну 350 чоловік, із яких 202 чоловіка не повернулися додому після війни. Село Пришиб було захвачено фашистами 10 грудня 1941 року, визволено 5 лютого 1943 року.
Шебелинка
Точної дати заснування с. Шебелинка в історичних довідках не знайдено. Але по записам книги Тюфякіна “Сторожи Донецкие“ згадується Шебелинський перевоз «З-я сторожа на Балаклеи на стороне Донца в бору – а стояти сторожам, переезжая не в одном месте, а переезжати сторожам Балаклейским Мухарский шлях на право по Донцу до Шабалинского перевоза за 20 верст,а налево вниз по Донцу Каменного ярку 15 верст».
Згідно Чугуєвським актам 1681 року згадується як містечко зі сторожевою вежею на Шебелинськім броді. Про Шебелинський перевіз згадується і в книзі” Большого Чертежа / Семенов том стор. 781/ “А ниже Абакшина перевоза,на Донце Шабалинский перевоз от Абакшина верст с 10, с Кримской сторони “.
- Виходячи з записів в книзі Щелкова /Ф.1У 165 / стор. 46 “ Шебелинка /Шабелинка/- слобода казачья Харьковской губернии, Змиевского уезда в 25 верст южнее юго-востока от уездного города при речке Шебелинке. Число жителей 3327 душ обоего пола и 505 дворов”
Важливою подією тих часів вважається боротьба та звільнення села від татар. Згідно /Ф.1У,150-154, Щелков,54 / Полковник Григорій Донець 13 липня 1689 року розгромив татар
Шебелинка не була кріпосною, це козацька слобода, Поселенські війска формувалися з жонатих солдат та місцевих мешканців від 18 до 45 років,що мали власне господарство.
Шебелинка входила до складу 2-го резервного кавалерійського корпусу. Становище військових поселенців було гірше ніж кріпаків у поміщіків. Нове положення про військовий стан регулярної кінноти, прийняте царським урядом. За цим положенням військові поселенці повинні були повністю утримувати військо, а також, крім своєї землі, обробляти громадські лани.
У відповідь на таке жорстке положення 26 травня 1829 році спалахнуло в слободі Шебелинка під керівництво місцевого мешканця Степана Дьоміна , найактивніших учасників виступу заарештовано, а керівників С. Дьоміна та В. Ведерникова було засуджено на довічну катаргу. Повстання було повалено.
З 1857 року мешканці військового поселення стали державними селянами, а з 1866- селянами власниками. В 1913 році було построєно початкову та семирічну школи, лікарню.
В січні 1918 року була проголошена радянська влада, з цього часу почався розгром поміщицьких земель садиб Яхнера та Лісовицьких та передача земель селянам.
Селяни почали об’єднуватися для спільного обробітку землі.
З 6 грудня 1928 року село Шебелинка ввійшло до складу Андріївського району, Ізюмського округу.
|
Рис. Село Шебелинка на воєнно-топографічній карті Шуберта 1860-х років |
В післявоєнний період в короткий термін була відновлена робота лікарні, школи, дитячого садка, побудовано сільмаг, 5 цегляних корівників, свинарник, вівчарник та механічна майстерня. Будівництво цегляних житлових будинків масово припало на 60-ті роки ХХ сторіччя. В 1947 році село було електрифіковано від місцевої дизельної електростанції, в 1962 році побудовано високовольтну електролінію В 50-х роках було знайдено залежі газу та розпочато його промисловий видобуток. В 1974 році село було газифіковано повністю.
22 грудня 2019 року відбулись перші вибори депутатів селищної ради об'єднаної територіальної громади та селищного голови Донецької селищної ради Балаклійського району Харківської області.
Наздрачова Анатолія Петровича обрано на посаду Донецького селищного голови, якого визнано переможцем, що набрав із семи кандидатів на посаду селищного голови найбільшу кількість голосів: 2442 голоси ( складає 46.75 % від 5224 - кількості осіб, що взяли участь у голосуванні).
На І сесії VІІ-І скликання від 22 січня 2020 року Анатолію НАЗДРАЧОВУ визнано повноваження селищного голови.
Донецька селищна рада VІІ-І скликання складалась з двох територіальних громад (загальна чисельність населення Донецької селищної ради - 19983 осіб) :
- територіальної громади Донецької селищної ради: смт Донець та сіл Дальня Шебелинка, Копанка, Прогрес, Червона Гірка Балаклійського району Харківської області ;
- територіальної громади Андріївської селищної ради: смт Андріївка Балаклійського району Харківської області.
* 25 жовтня 2020 року відбулись перші вибори депутатів селищної ради та селищного голови Донецької селищної ради Ізюмського району Харківської області.
Наздрачова Анатолія Петровича обрано на посаду Донецького селищного голови, якого визнано переможцем, що набрав із чотирьох кандидатів на посаду селищного голови найбільшу кількість голосів: 2306 голоси ( складає 41.07 % від 5614 - кількості осіб, що взяли участь у голосуванні).
На І сесії VІІІ скликання від 17 грудня 2020 року Анатолію НАЗДРАЧОВУ визнано повноваження селищного голови.
Донецька селищна рада VІІІ скликання складається з п'яти територіальних громад- головної садиби з адміністративним центром в смт Донець та сіл Дальня Шебелинка, Копанка, Прогрес, Червона Гірка;
та чотирьох старостинських округів:
- Андріївський старостинський округ з центром в смт Андріївка до складу якого входить смт Андріївка;
- Пришибський старостинський округ з центром в селі Пришиб до складу якого входять село Пришиб, село Явірське, селище Покровське;
- П'ятигірський старостинський округ з центром в селищі П'ятигірське до складу якого входять селище П'ятигірське, село Серафимівка, село Глазунівка;
- Шебелинський старостинський округ з центром в селі Шебелинка до складу якого входять село Шебелинка, село Новотроїцьке .
